1 До Коринтян
Розділ 13
Переклад Івана Огієнка
1Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
2І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, — то я ніщо!
3І коли я роздам усі маєтки свої, і коли тіло своє віддам на спалення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жадного!
4Любов довготерпить, любов милосердствує, не завидує, любов не величається, не надимається,
5не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,
6не радіє з неправди, але тішиться правдою,
7усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
8Ніколи любов не перестає! Хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне.
9Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно;
10коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
11Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче.
12Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я.
13А тепер залишаються віра, надія, любов, — оці троє. А найбільша між ними — любов!